Наші земляки
Велика Вітчизняна війна
залишила глибокий слід в історії нашого народу. Але час невмолимий. Все менше і
менше залишається в живих свідків минулого. Тому запис їх оповідань має
історичне значення. Важко переоцінити і те, як впливає на нас відчуття власної причетності до історії, до родинних зв’язків
з тими, хто писав героїчну історію Батьківщини власною кров’ю.
Ми розпочинаємо знайомити із спогадами ветеранів Великої Вітчизняної війни - наших земляків.
Кавалер трьох орденів Слави Котов Анатолій Романович, 1922 року народження.
РУКОПАШНИЙ БІЙ
Це трапилось на Одері 2 квітня 1945 року. Ми були на завданні.
Повернувшись з німецької сторони,
залишились при штабі полку. Повідомили по телефону про виконання
завдання, і нам дозволили до ранку відпочивати. Та відпочити не довелось. Фашисти,
у яких ми брали "язика”, були дуже розлючені і почали наступ. Оборони, як
такої, не було, бої починались без підготовки. Людей у полку залишилось дуже
мало, і командування підняло по тривозі всіх, кого можливо. Нас було п’ять
чоловік, хоч мало, але все ж таки підмога. Коли вийшли з будинку, то побачили
недалеко танки з німецькою піхотою. Підійшли ближче. За метрів 400-500 піхота
зійшла з танків і пішла в атаку. Стріляти з автоматів на такій відстані
неефективно, занадто неточно. Треба було підпустити їх ближче. Ми так і
зробили. Танки рухались, і німці наближались. Коли до нас залишалось близько
ста метрів, ми відкрили вогонь, але втримати таку лавину було неможливо. А в
цей час підійшла наша батарея протитанкових гармат. Почали загорятись німецькі танки,
а їхня піхота зіткнулась з нами. Тоді мені вперше довелось приймати участь у
рукопашному бою. Бій був запеклий. Ми не
розгубились. Била батарея. Німці в паніці почали відступати. У цьому бою
фашисти втратили шість танків, один танк підбив я. Спогади записані в с. Цибулівка Великомихайлівського
району Одеської області Ткаченко Л.В.
|
